Практична педагогічна діяльність буде тоді результативною, коли вона цілеспрямовано буде здійснюватись на науковій основі. А для того, щоб продуктивно використовувати досягнення педагогічної науки, їх, як мінімум, необхідно знати (вивчити, усвідомити та сприйняти до дії). Ось саме тут, на нашу думку, і знаходиться «коріння зла»: ігнорування наукових педагогічних досягнень, а саме вони і покликані (повинні і можуть) «освітлювати та зігрівати навчально-виховне поле.»

Класична педагогіка, як система педагогічних теорій, має таке ж вагоме значення, як і класична література, класична музика, класична фізика і т.ін. Величність педагогічної науки в її дієвості та в тім, що вона ніколи не може бути завершеною. Випереджаюче перетворення освіти на підґрунті педагогічних інновацій має здійснюватись на класичних «законах збереження», як педагогічній традиції [1, 214-218].

Вчитель має забажати піднестися до глибинного усвідомлення методологічних основ педагогіки і теорії цілісного педагогічного процесу. Він має знайти аксіологічні основи педагогіки, теорію змісту освіти як засобу розвитку особистості та формування її базової культури, закономірності і причини цілісного педагогічного процесу, а також володіти методами, організаційними формами та засобами його моделювання і реалізації.

П’ятикомпонентна класична дидактико-методична система органічно має поєднуватись з N-компонентною технологією навчання, що є передумовою і підґрунтям створення «тонких» педагогічних технологій.

У системі освіти дорослих навчально-пізнавальна діяльність має трансформуватися у професійно-пізнавальну діяльність (ППД), повторення змісту навчального матеріалу ─ у ремінісценцію, викладання педагогічного досвіду ─ у ступеневе сходження «на його вершину».

Все це стає можливим за умови творчого переходу від навчальної педагогіки (дидактики, методики, технології) до кібернетичної (у закритих педагогічних системах) та до синергетичної педагогіки (у відкритих системах).

На останній проблемі, зважаючи на її наукову новизну, зупинимося більш детально.

Різні науки (і педагогіка в їх числі) мають плідні результати і продуктивні наробки щодо формування особистості з бажаними якостями. Ми маємо за мету розглянути досить конкретну і, з нашої точки зору, мало досліджену проблему синергетичного підходу щодо створення оптимальних психолого-педагогічних умов для чотирьох «само»: самостановлення, саморозвитку, самоактуалізації та самореалізації особистості.

Термін «синергізм» походить від грецького і означає «діючий разом« [2, 615]. Використання цього терміну в якості назви нового наукового напрямку було запропоновано зовсім недавно німецьким вченим Г. Хакеном [3]. Згідно з Хакеном, синергетика ─ це наука про самоорганізацію у нерівноважних, відкритих системах різної природи. І. Пригожин трактує синергетику як науку про закони народження  порядку із хаосу [4]. Ця наука (синергетика) тільки розпочала свій розвиток. «Тем не менее, это слово, как некий лозунг, оказалось привлекательным для многих ученых, занимающихся вопросами появления и развития порядка в сложных системах. Они увидели родственные черты во многих явлениях, и в процессе обсуждений этих явлений образовался неформальный коллектив ученых, которые активно исследуют упорядоченные структуры» [5,3].

Нас, безумовно, цікавить теорія саморегуляції, так як ми вважаємо, що особистість з бажаними якостями просто в умовах зовнішньої соціалізації не може бути сформованою. Тому і пропонуємо педагогічну ідею чотирьох «само». Співвідношення синергетики і теорії саморегуляції розглядалось деякими авторами [6].

Педагогічні системи, з одного боку, є закритими, а тому їх можна моделювати на основі кібернетичного підходу. З другого боку педагогічні системи є відкритими, а тому синергізм у відносинах має передбачати двоєдину цілеспрямовану діяльність, тобто дії суб’єктів освітнього процесу мають синергетично об’єднуватись, а не еклектично змішуватись.  Це означає, що втручання викладача у процес професійного самовдосконалення дорослого має носити каталітичний характер. Домінантною у цьому процесі має бути взаємодія на основі довіри до професійної компетенції викладача.

Педагогічна платформа взаєморозуміння і взаємодовіри має породжувати бажання слухача самовдосконалюватись на підґрунті трьох джерел, а саме: наукових досягнень, передового педагогічного досвіду та критично-аналітичного осмислення власного досвіду (рефлексія) під професійним впливом викладача.

Слухач за власним бажанням свідомо і рефлексивно має діяти у напрямку досягнення професійної майстерності і внутрішньої духовної досконалості, яка знаходиться по один бік від «демаркаційної» лінії, що відокремлює добро від зла.

Вчитель має «конструювати» себе і перманентно самовдосконалюватись шляхом творчої співпраці, в тому числі і з викладачами в системі післядипломної освіти. Особистісні знання не надаються «ззовні». «Ззовні» даються наукові знання, які трансформуються у особистісні («мої») за умови конкретної, цілеспрямованої, специфічної професійно-пізнавальної діяльності. Зміст освіти дорослих і його матеріалізація у вигляді різноманітних засобів є тим необхідним об’єктом пізнання, на підґрунті якого мають відбуватися мислення, роздуми, уява, фантазія і, як наслідок, почуттєво-емоційне відношення до змісту і процесу власної професійної діяльності. Тільки за таких психолого-педагогічних умов наукові (безособистісні) знання можуть стати особистісними.

Оволодіння знаннями, розвиток інтелекту особистості відбувається тільки за умови, коли людина бажає того, коли логічно і психологічно зосереджені її увага, пам’ять, мислення, почуття, коли вона знаходиться у стані «запитальності» та пізнавального інтересу (Хайдеггер).

Раціонально-теоретична логіка педагогічного діалогу в поєднанні з гуманітарним потенціалом змісту навчального матеріалу та принципом гуманізації у міжособистісних відносинах сприяють розвитку специфічних здібностей до безперервної самоосвіти на основі самоорганізації і саморегуляції. Вчитель стає суб’єктом власної професійно-пізнавальної діяльності. Це буде можливим, якщо суб’єкт сам ставить собі цілі, планує свою діяльність, самоорганізується на її виконання, здійснює самоконтроль і самооцінку та несе відповідальність (перш за все перед собою!) за результати цієї діяльності   (Г. С. Костюк).

Отже, особистісне знання призводять до суттєвих змін у стилі мислення, у системі цінностей, у системі світорозуміння, у відносинах до життя і у стилі життя.

Розглянуті нами педагогічні ідеї, безумовно, є тією об’єднуючою ланкою, яка забезпечує синкретизм дидактичних принципів, методичних способів діяльностей та системи технологічних дій в освітньому просторі дорослих.

Запропонований нами синергетичний підхід та його творче поєднання з кібернетичною педагогікою – один із перспективних шляхів перманентного розвитку дидактико-методичних досліджень у XXI столітті.

На закінчення зауважимо, що педагогічні роздуми з метою все більш досконалого розуміння освітніх систем і процесів, що в них відбуваються, – процес нескінченний. «Як усе на світі зрозумієш, так тоді зупинишся і вмреш» (Василь Симоненко).

Література

1. А.Т. Проказа, А.С. Меняйленко. Новые информационные технологии обучения и «законы сохранения» в педагогике.// Зб. ст. «Нові педагогічні технології в контексті сучасних концепцій змісту освіти.» – Луганськ, 1998.
2. Словник іномовних слів. // За редакцією О. С. Мельничука. – К., 1975.
3. Хакен Г. Синергетика. // Пер. с нем. – М.: Мир, 1972.
4. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. // Пер. с англ. – М., 2003.
5. Кадомцев Б.Б., Рязанов А.И. Что такое синергетика? // Природа. — № 8. – М., 1983.
6. Курдюмов С. П., Малинецкий Г.Г. Синергетика и теория саморегуляции: идеи, методы, перспективы. – М.: Знание, 1983.