У статті розглянута проблема оптимального поєднання інтелектуальної та почуттєво-емоційної сфер особистості у процесі навчального пізнання. Сформульовані педагогічні ідеї поетизації та принципи реалізації цих ідей у процесі трансформації навчання у раціонально-емоційне навчальне пізнання.

Ключові слова: навчання, навчальне пізнання, наукові знання, «знання-переживання», особистісні знання.

The article focuses at the issue of optimal combination of intellectual, sensual and emotional spheres of an individual in the process of educational cognition. Pedagogical ideas of poetization and principles of realization of these ideas in the process of transformation of education into rational and emotional educational cognition are defined in the research.

Keywords: education, educational cognition, scientific knowledge, «knowledge-emotional experience», individual knowledge.

Наше суспільство, яке опинилося у складних хитросплетіннях своєї історії, намагається зрозуміти причини негативних кризових явищ, щоб визначити оптимальні шляхи виходу із небажаних ситуацій.

Якщо думати й турбуватися не тільки про сьогодення, але й про перспективи прогресивного розвитку щодо побудови гуманного й демократичного суспільства, то необхідно погодитись з тим, що більш дієвого засобу ніж гармонійне поєднання духовної та матеріальної культур на підґрунті науки та освіти для досягнення усвідомленої мети знайти неможливо. Проте усвідомлення можливості гармонійного поєднання науки й освіти, як важливого життєвого простору загальнолюдської культури, ніяким чином не повинно абсолютизуватись та відмежовуватись від інших просторів загальнолюдської духовної культури, таких як мистецтво чи релігія. Мова має йти не про «мирне співіснування» науки, освіти й релігії, а про триєдиний союз у боротьбі за добро проти зла.

Сучасна освіта покликана концентрувати у собі всі складники духовної культури, що дає можливість вести мову про поліфонію культур у триєдиному освітньому процесі: навчання, виховання у процесі навчання і, як наслідок, розвиток особистості у процесі навчання-виховання.

Наукове пізнання – це процес відкриття невідомого, тобто продукування нових достовірних знань про світ.

Навчання – це процес засвоєння наукових знань, які виділені «педагогічним сепаратором».

Навчальне пізнання – це педагогічний еквівалент наукового пізнання, тобто продукування особистісно нових знань у специфічно створених психолого-педагогічних умовах.

Актуальність проблеми і полягає у науковій розробці ефективної та якісної трансформації традиційного навчання у раціонально-емоційне навчання пізнання.

Освіта покликана бути педагогічним еквівалентом різних форм пізнання світу. Результатом має бути особистість, яка володіє системою знань, системою способів діяльностей, яка має певний досвід творчої діяльності та певні почуттєво-емоційні відношення до знань, процесу пізнання, до навколишнього світу та до себе у цьому світі (рефлексія).

Знання, як результат всіх видів пізнання, є складниками матеріальної та духовної культур особистості. Що ж стосується наукового знання, то саме воно є першоджерелом духовного та матеріального буття людини й суспільства, так як у найбільшій мірі забезпечує бажані зв’язки багатомірних просторів духовної культури та цивілізації, тобто зв’язок ідеального з матеріальним. Наукова думка пронизує всі сфери життя людини, слугує базою для створення нових видів мистецтв, музикального розвитку, впливає на релігійні вчення та форми їх розповсюдження.

Наукове обґрунтування змісту освіти взагалі та змісту навчального матеріалу зокрема – це обґрунтування педагогічне. Зміст, як система, характеризується складом, структурою та функціями.

Раціонально-емоційне пізнання має моделюватися на кожному із рівнів змісту: на рівні загального теоретичного уявлення, на рівні кожного навчального предмета та на рівні навчального матеріалу кожної теми. Таким чином, маємо ієрархію рівнів: педагогічного, дидактичного, методико-технологічного.

Сучасна освіта має бути особистісно орієнтованою, а це стає можливим за умови «розкріпачення» творчої природи людини (вчителя та учня, викладача та студента). Моделюватися та реалізуватися освітній процес (НВР – навчання, виховання, розвиток) має у світлі конкретних педагогічних ідей:

• Ідея 4-«само»: самостановлення, саморозвиток, самоактуалізація та самореалізація особистості з позитивними якостями з точки зору загальнолюдських цінностей, які знаходяться у просторі добра й відмежовані «демократичною» лінією від простору зла.
• Ідея керованості процесами 4-«само» шляхом створення оптимальних психолого-педагогічних умов.
• Ідея взаємозв’язків та взаємообумовленості пізнавальних потреб, пізнавальних інтересів, пізнавальної активності з цільовими устремліннями особистості.
• Ідея оптимального поєднання логічної структури змісту навчального матеріалу з структурами діяльностей професійно-педагогічної та навчально-пізнавальної.

З метою реалізації зазначених педагогічних ідей необхідні певні педагогічні принципи, як «керівництво» до дії, а також педагогічні технології, як конкретні системи дій.

• Принцип цілісності педагогічної системи, нерозривність зв’язків між змістовною та процесуальною сторонами НВР.
• Принцип домінантного впливу навчання на формування особистості, тобто акцент на вирішальну роль виховання у процесі навчання: виховання «олюдненим та одухотвореним» змістом [1], [2] (гуманітаризація), «олюдненими та одухотвореними» відносинами (гуманізація) [3].
•   Принцип генералізації не тільки у відношенні до системи знань, але й у відношенні до системи способів діяльностей, а також почуттєво-емоційного відношення до знань, процесу пізнання, до себе у цьому процесі (особистісна  орієнтованість НВР) [4-8].

Без педагогічних досліджень та плідного прогнозування на їх основі прогресивний розвиток системи освіти не буде бажаним та ефективним. Необхідно мати наповнену конкретним змістом ідеальну модель, ступінь наближення до якої й буде свідчити про якість реальної педагогічної та навчально-пізнавальної діяльності з орієнтацією на всі компоненти у структурі особистості [9, 44-53].

Зміст, структура й логіка освітнього процесу покликані «заманювати» учня (студента) у перманентний процес духовного самовдосконалення.

Освіта (за визначенням В.Даля) – це науковий процес розвитку особистості у відношенні її розуму та моральності. Суб’єкт освітнього процесу «за власним бажанням» усвідомлено й рефлексивно мають діяти у напрямку досягнення внутрішньої духовної досконалості у психолого-педагогічній ситуації поліфонії культур та плюралізму думок на підґрунті принципу доповнюваності.

Нові інноваційні освітні технології мають забезпечити перманентне спілкування на підґрунті педагогіки довіри, взаєморозуміння та цілеспрямованої творчої співпраці. Освітній процес – це своєрідна педагогічна літургія як служіння загальній справі при співпаданні цінностей. Педагогічна літургія має бути своєрідним духовним фоном кожної дидактико-методичної системи з такими характерними особливостями:

• Мета – розвиток учня (студента) як активної, самостійної, ініціативної особистості.
• Відношення (суб’єкт-суб’єктні безпосередні або опосередковані технічними засобами): рівність при спілкуванні, розподіл відповідальностей.
• Методи: проблемно-пошукові.
• Засоби (носії інформації): електронні, паперові, інші матеріальні.
• Процес: гнучкий, орієнтований на «зону найближчого розвитку».
• Результат: творча спрямованість моральної особистості з потребою самореалізації.

Триєдність навчання – виховання – розвитку передбачає органічне поєднання теорії та практики. В.О. Сухомлинський стверджував, що теорія залишається джерелом, яке живить майстерність вчителя до тих пір, доки вона живе в досвіді.

Маючи на увазі, що передається не досвід, а ідеї, які випливають із досвіду (К.Д.Ушинський), акцентуємо творчі пошуки на педагогічній ідеї трансформації навчання у раціонально-емоційне навчальне пізнання, що і є метою статті.

Для ефективного впливу на емоційно-почуттєву сферу особистості та зворотного каталітичного впливу на інтелектуальну сферу доцільною є поетизація навчального пізнання, як педагогічного еквівалента пізнання наукового. Ця науково-практична проблема є найменш дослідженою та найменш технологічно розробленою. Дійсно, поставимо запитання: чи будуть знання учнів (студентів), наприклад з фізики, строго академічними (для більшості «сухими» й непривабливими), чи будуть ці ж таки знання емоційно «забарвленими», тобто знаннями-переживаннями? Не треба доказувати очевидне, тобто те, що знання мають не тільки усвідомлюватись розумом, але й «проникати» у почуттєво-емоційну сферу, знаходити собі місце в душах та серцях тих, хто має їх засвоювати (робити своїми!).

Зауважимо, що зв’язки науки й поезії не можуть бути прямими, безпосередніми. Наука як система достовірних знань та уявлень про світ не має тісних контактів з поезією в змістовному плані. А ось наука у своєму розвитку, наука як процес детермінує поетичну складову у відношенні до світу.

Перехід до все більш детального, адекватного відображення дійсності, перетворення картини світу, яке вимагає нового наукового стилю мислення – все це викликає необхідність поетичних узагальнень наукових досягнень. Поетика наукового і навчального пізнання – це не тільки викладання наукових досягнень у образно-художній формі, не тільки яскравий естетичний переказ змісту наукових досягнень – це дещо значно більше.

Поетичні узагальнення науки «працюють» на розвиток науки, на її історичний градієнт в проекції на вектор стремління у майбутнє, на темперамент наукових пошуків. Таким чином, має місця «присутність» поетичного звучання у наукових пошуках, але вплив поезії на науку (і навпаки) носить каталітичний характер. Поет – це не версифікатор наукових знань. Він дає науці, як важливій складовій духовної культури, романтику пошуків, проблем, відображення дослідницького темпераменту. Чарівна гармонія віршованих рядків звернена безпосередньо до наших почуттів і знаходить емоційний відгук у душах слухачів.

Наведемо декілька фрагментів із авторських уроків фізики, а віршовані рядки використаємо в оригіналі, тобто без перекладу на рідну мову.

• Монолог вчителя, який стоїть біля вікна і задумливо декламує: Пусть неподвижны все дома вдали, и я, и тополя, и эти стены в покое относительно Земли, в движеньи относительно Вселенной.

Ці рядки вимовлені протягом 10 секунд, а за цей короткий час ми всі пройшли шлях, який дорівнює трьомстам кілометрам. Протягом уроку (45 хв.) ми здійснюємо подорож приблизно у 81 тисячу км, тобто разів 50 «побуваємо у Києві» і повернемось на урок до дзвоника на перерву! Це легко усвідомити, якщо врахувати рух Землі навколо Сонця зі швидкістю 30 км/с. Ось ця «прелюдія» до вивчення теми «Відносність механічного руху» збуджує емоційний стан учнів, акцентує їх увагу на темі уроку, підвищує зацікавленість та спонукає пізнавальну активність.

Один із варіантів моделей відпрацювання цієї надто важливої теми відповідно до 4-го високого рівня засвоєння навчального матеріалу пропонується автором у вигляді окремої статті.

• «В царство сказок возвратились боги, покидая мир, который сам, возмужав, уже без их подмоги может плыть по небесам» (Ф.Шиллер – нем. поэт)

Тема уроку: «Всесвітнє тяжіння». Історія відкриття закону всесвітнього тяжіння (події і люди). Небесна і космічна механіка.

• «Шар раскаленный, золотой пошлет в пространство луч огромный. И длинный конус тени темной в пространство бросит шар другой» (А. Блок).

«Но что же? Сих лучей тончайшее строенье не в силах изменить

людское ухищренье! Вотще старания! Луч красный иль иной,

усилья одолев, цвет сохраняет свой» (Дюлар – франц. поэт).

Відбувається обговорення змісту цих віршованих рядків, після чого відпрацьовується тема уроку фізики у 11 класі «Геометрична та фізична оптика» (див. газета «Фізика» №35 (191), 2003. Проказа О.Т. Деякі важливі питання вивчення оптики).

• «Восходит Солнце, кажется, так медленно, но — глянь на запад – там уже светло» (Хью Артур Кларк – англ. поэт).

Це передмова для висвітлення наукової проблеми щодо швидкості

світла.

• «Во всем подслушать жизнь стремясь, спешат явленья обездушить,  забыв, что если в них нарушить одушевляющую связь, то больше нечего и слушать» (И.В. фон Гете – нем. поэт).

«Природному Вселенная тесна, искусственному ж замкнутость

нужна» (Он же).

«И в самом деле он ни с чем не связан – мир, созданный одним

воображеньем»  (В.Вордсворт – англ. поэт).

Все це має відношення до заключних уроків фізики. Обговорення цих рядків щодо проблеми фізичної картини світу, наукової картини світу, цілісної картини світу породжує необхідність розглянути матеріальний й духовний світ (світ речей природних і умо-рукотворних та світ знаків), закономірності наукового пізнання світу. Співставлення віри у наукові знання та її специфіка щодо релігійної віри. «Ах две души живут в больной груди моей, друг другу чуждые и жаждут разделенья» (И.В. фон Гете). «Ах две души живут в большой груди моей, друг к другу   тянутся  и  жаждут  единенья»  (перефразировано  автором  статьи – О.П.).

Чи знаходять позитивні відгуки такі уроки в душах і серцях учнів? Ось їх відповіді.

• «Вы физике учили нас с любовью и большим терпеньем. И с Вами в наш входили класс и вуза дух и вдохновенье».
• «Трудно представлять стих и физику сразу, трудно другим, а у нас есть Проказа! Он добавляет для настроенья при объяснении стихотворенья. Логику, формулы, схемы, задачи – он вдохновенно переиначит, переозвучит и вознесет, с лирикой физику каждый поймет!»
• «Вы опирались на плечи гигантов: Ньютона, Максвелла, Бора, Ампера и на философов Гегеля с Кантом – дружеской в классе была атмосфера. Уроки запомнить нам хочется, как яркие, светлые праздники. Удачи желаем и творчества! К Вам с уважением Ваши проказники!»

Раціонально-емоційне навчальне пізнання, окремі фрагменти якого

наведено, має забезпечити пробудження та закріплення позитивних емоцій, які і мотивують цей процес.

Традиційні методики навчання в основному підпорядковані логіці розвитку наукових знань, а не закономірностям гармонійного розвитку всіх сфер особистості (ціннісно-смислової, мотиваційної, інтелектуальної, вольової, моральнісно-етичної, художньо-естетичної та емоційно-почуттєвої).

Нормативна (без елементів творчості) побудова навчальної діяльності вступає в протиріччя із задачами особистісно орієнтованого навчання, з ціннісним ставленням до діяльності, до свого буття у світі й сутності цього буття. Лише особистісно орієнтований (суб’єктивований) об’єктивний зміст освіти може стати епіцентром навчально-творчої (а отже, і самовиховної) діяльності учня (студента).

Виховний аспект запропонованих педагогічних ідей та втілення їх у реальну освітню технологію полягає в тому, що вона дієвими засобами забезпечує навчальні успіхи, котрі у свою чергу сприяють закріпленню позитивних емоцій та бажання вчитися. За таких умов особистісні цінності поєднуються з національними та загальнолюдськими.

І на закінчення в якості узагальнених висновків авторські віршовані рядки:

Нехай освіта світить нам щодня,

Нехай наука душу зігріває,

Нехай не замирають почуття,

Нехай серця завжди пісні співають!

Література

1. Проказа А.Т., Ильченко В.И. Физика очеловеченная и одухотворенная. Книга первая. – Луганск: «Ретир», 2009. – 240 с.
2. Проказа А.Т., Ильченко В.И. Физика очеловеченная и одухотворенная. Книга вторая. – Луганск: «Світлиця», 2009. – 389 с.
3. Проказа О.Т. Гуманітаризація та гуманізація освіти як наукова проблема та шляхи її практичної реалізації // Директор школи, ліцею, гімназії: Науково-практичний журнал, №5. – К., 2006.
4. Проказа О.Т. Педагогічні етюди як фрагменти авторських уроків фізики // Фізика, №12 (240). – К.: Шк. світ, 2005.
5. Проказа О., Грицьких О. Ціннісно-смислові пріоритети у процесі навчання фізики. Науково-методичний дослідження та педагогічний досвід // Фізика, №10 (310). – К.: Шк. світ. – 16 с.
6. Проказа А.Т., Грицких А.В. Прикладная физика в гуманитарном измерении // Вісник СНУ ім. В.Даля: Наук. Журнал, №4 (110). Ч.1: Вид-во СНУ ім.. В.Даля, 2007. – с. 223-226.
7. О. Проказа. Педагогічний синкретизм раціоналізму та романтизму в процесі навчання // Директор школи, ліцею, гімназії: Науково-практичний журнал, №2. – К., 2008. – с. 14-17.
8. Проказа А.Т. Оптимальное сочетание рационального и эмоционального в образовательном процессе // Плекаємо особистість: наук.-метод. альманах. – Вип.2.- Луганськ: Вид-во ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010. – с. 30-33.
9. Борис Порус. Синергетика, екзистенціалізм та персонологія у концептуальній основі освітнього процесу // Освіта на Луганщині, №2 (33) / 2010. – 267 с.